~~~START~~~ ~~~END~~~ | ~~~START~~~(по материалам статьи из полтавской газеты):
ВІН БАЧИТЬ НАС НАСКРІЗЬ
Батько Віктора працював слідчим. Він загинув від рук бандитів, коли син, хворий на дитячий церебральний параліч, був ще зовсім маленький. А мати сказала: «Мені каліка не потрібен. Як його годувати, одягати?»
- Вона бабусі збрехала, що я народився мертвим, - згадує Віктор. - Я один у неї. Бог із нею. Господь розбереться.
Так Вітя опинився у Верхньодніпровському дитячому інтернаті. Там десь років із п’яти проявилися його незвичайні здібності. Бувало, у няні болить голова, вона й поскаржиться дітям - більше ж увечері нікому. Вітя поводить рученятами, і вона дивується: «О, вже не болить!»
Скоро про диво-хлопця взнав увесь персонал, і він став у інтернаті домашнім лікарем. Тоді «вся ця чепуха» суворо заборонялась, виховательки приводили до нього хворих дітей потай, вечорами.
Коли Віктору було вісімнадцять, він потрапив до міської лікарні із нирками. Там лежала хвора дівчина з їхнього інтернату, і лікарі посилено «частували» її уколами. Віктор щось таке відчув і почав протестувати: «Що ви робите, вона ж помре!» На хлопця нагримали, а о другій годині ночі дитина померла у нього на руках. Це був такий сильний стрес, що в юнака після того відкрилася здатність бачити людей наскрізь, як на рентгені. Він став ясновидцем.
Приїхав якось у справах до Львова молодий югослав. Зустрів там гарну панянку, привіз її додому та й одружився. Народився хлопчик. Одного разу жінка прибирала в квартирі і знайшла під диваном, де вони спали з сином, якийсь пакет. Розгорнула - там старий черевик, а в ньому ніж лежить. Вона до свекрухи: «Мамо, що це таке?» - «То я поклала вам у голови, щоб ви з онуком здорові були».
Жінка повірила. Але почалися дивні речі: хлопчик погано спав, перестав розмовляти, хоча все розумів. А потім сталося нещастя. Батько хлопчика поїхав у ліс по дрова. Коли поверталися назад, сів на причіп. Дорогою борт причепа відвалюється, батько падає на землю, а всі колоди скочуються на нього...
Поховавши чоловіка, жінка дізналася від знайомих, що на Дніпропетровщині є такий цілитель - Віктор Громов. Забрала хвору дитину й приїхала до нього з Югославії. «Вам пороблено, а ваш чоловік усю біду взяв на себе», - сказав Віктор. Виявляється, свекруха не хотіла, щоб «чужа» львів’янка була її невісткою. Хотіла поробити їй, а поробила власному синові. Хлопчика Віктор вилікував.
В інтернаті Громов прожив до 26 років. Лише у 96-му люди, яким він допоміг, скинулися грошима і купили йому однокімнатну квартиру тут же, у Верхньодніпровську, Дніпрпетровської області. Його дбайливим опікуном став колишній президент акціонерного товариства «Дніпровагонмаш» Микола Якович Кужим. Підтримали (і підтримують досі) керівники обласної і міської влади.
У цій маленькій квартирі і приймає зараз Громов людей, які їдуть до нього вже не тільки з усієї України, але й з Польщі, Білорусі, Росії, Прибалтики, Канади.
- Ну як ви сьогодні? - він запрошує сідати відвідувачку, повновиду смагляву жінку років тридцяти.
- Дякую, Вітю, вже краще.
- Я сьогодні ще з вами попрацюю. (Робить «паси» руками.)
- Вітю, а можна тобі фотографії показать? У цієї жінки що із здоров’ям?
- Великих проблем нема. Треба підтримати підшлункову і трохи - серце.
- А у цього чоловіка?
- *** ? Нехай під’їде до мене. З ним треба попрацювати.
- Вітюня, а оцей чоловік повернеться до мене?
- Ні.
- Ні? А як у нього зі здоров’ям?
Браво, жінко! Хоч і не повернеться, проте хай буде здоровий. Це - любов.
Вихідних у Віктора практично немає. Чотири дні на тиждень він приймає по 50-60 чоловік за попереднім записом і ще чоловік 20 поза списком. Це ті, хто приїхав здалеку, не змігши додзвонитися, або ті, кому потрібна термінова допомога. Решту три дні - суботу, неділю й понеділок -Громов проводить на викликах.
Його можуть підняти серед ночі до тяжко хворої сусідки Діни Левіненко -він встає і йде. Можуть привезти півторамісячну дитину з Хмельницького, яку оголосили безнадійною лікарі, - він її рятує. Можуть прислати колективне запрошення з Просяного Покровського району відразу до двохсот (!) хворих, і він обіцяє приїхати.
«До зустрічі з Вами, Вікторе Анатолійовичу, - пише пенсіонерка Любов Михайлівна з Полтавської області, - у мене була постійна втома, боліло серце, ледве ноги тягала. Після Ваших сеансів можу сміливо сказати: зарядилася здоров’ям на багато років уперед. Я забула про свої хворі ноги і хворе серце. Буду вдячна Вам до кінця віку».
- Медицина зараз дорога, а в нього ніякої такси нема, - розповідає сусідка Лідія Чумаченко. - Дають, хто скільки може. Часто буває, що стара бабуся після прийому ту гривну тримає, а він їй каже: «Бабусю, заберіть, тож у вас останнє». І вона зі сльозами йде. Віктор мені колись зізнався: «Ти ввечері лягаєш і спиш, а я не можу! Я лягаю і чую оцей плач, оцей крик, оце горе. Ранок уже, а я не сплю, п’ю таблетку, щоб хоч трохи відпочити...»
Я запитав у Віктора, як він при такому навантаженні відновлює свої сили.
- Скажу вам по правді: тільки вірити в Бога треба. Все, що я вмію, - від Бога. Справжній цілитель обов’язково повинен бути хрещеним і віруючим. Без цього лікувати неможливо.
- А спортом ви займаєтесь?
- Роблю зарядку. Кожного ранку - під душем холодним. Увечері, після прийому, - знову холодний душ.
- Що любите їсти?
- Усе вітамінне, особливо яблука. Борщ, рибу, сирі яйця. Дуже люблю вареники з капустою, потрібкою.
- М’ясо вживаєте?
- Майже ні. У нас в інтернаті його не було, то й не звик...
Як він лікує, ніхто не знає. Знає тільки сам Віктор, але каже, що говорити цього не можна. Відомо лише, що такими ж здібностями володіли його дід і бабуся по батьковій лінії.
Сили йому потрібні не тільки для лікування хворих. Доводиться ще й захищатись. Недавно якісь люди привезли йому воду. Сказали - свячену.
«А я бачу - то покійника помили, - розказує Віктор. - Хотіли в гроб мене загнать конкуренти. Ви що, кажу, думали, я того не бачу? Вони - ні слова.
А воду цю, кажу, вилийте, бо воно на вас вернеться, і на дітей ваших, і на правнуків...»
До Громова звертаються люди бізнесу: чи треба працювати з такою-то фірмою, чи можна вкладати гроші в таку-то справу. Він передбачив арешт Миколи Агафонова, але той не повірив... На моє запитання, наскільки точні прогнози Віктора, один із підприємців відповів:
- Мабуть, точні, бо інакше не ходили б ми всі до нього.
Допомагає він і міліції. Коли у Гвардійському вбили жінку, яка мала торгові точки на ринку, туди запросили Віктора. Він зайшов до будинку і «побачив» усю картину скоєного злочину: двоє чоловіків слідкують за жінкою, потім заходять, вбивають її сокирою і забирають гроші. «Побачив» навіть риси обличчя тих двох, після чого їх і знайшли.
В іншому випадку міліціонер, якого вигнали з органів, вирішив усім помститися. Підпоїв свого колегу, вкрав у нього пістолет і заховав під дахом хати якоїсь бабусі. Громова попросили допомогти в пошуках. Він заспокоїв: нікого не вбили, бо патрони всі цілі, а пістолет ви знайдете у такому-то селі. Виїхали на місце, і він точно вказав на ту хату. Правда, обіцяної винагороди Віктор так і не дочекався.
Дуже багато людей приїжджають до Віктора з Дніпропетровська. Черга тягнеться від дверей квартири через увесь двір аж на вулицю. Хворі по три години стоять під дощем або на морозі.
- Було б логічніше і зручніше для всіх, якби Віктор мав приміщення для прийому в обласному центрі і хоч якусь машину, - говорять його помічники. - Тоді можна було б два дні лікувати тут, а два - там.
Те ж казали мені відвідувачі в черзі. Із листів до Громова я дізнався, що врятовані ним люди звернулись навіть до Президента України з проханням посприяти в цій справі.
Його часто просять розшукати зниклих людей.
- Сусідка якось спитала мене: «Як ти не боїшся сідати у машину до незнайомих і їхати невідомо куди?» - говорить Віктор. - А я їй кажу: «Бог дав мені життя - Богові рішати. Я не боюся. Я бачу: там горе..."~~~END~~~
~~~START~~~~~~END~~~ |
Мобильная версия 
Самые популярные темы 
